Повернення до дитячої державної медицини за один день заощадило мені 900 гривень. Я з нею не стикалися останні 10 років. Коли народився первісток, я намагалася знайти спільну мову з дільничним лікарем і взагалі “полюбити” районну поліклініку, але не склалося.

Спочатку чи то лікар, чи то медсестра не роззулася вдома. “Нові” мами на це реагують дуже бурхливо. Як і в принципі на все навколо), що не вкладається в концепцію #яжемать. Але найбільше, що мене відштовхувало від державної медицини, це -” сервіс”. Прийти на прийом і ніколи наперед не знати, скільки часу займе черга, для мене – це “смерть”.

Перші роки життя дітей ми пережили зі страховкою. Тоді за корпоративним тарифом її можна було придбати за розумні гроші. А з потраплянням в стаціонар, а з кожною дитиною в мене це траплялося, страховка себе повністю виправдовувала. Але з часом ціни, навіть зі знижкою стали просто неадекватні, а плата за разові візити до приватних клінік – захмарною.

Я пишу про свій новий досвід саме для тих, хто віддасть останнє, аби не стикатися з дитячою державною медициною. Розчаровані тарифної політикою різних “добробутів”, ми роки три користувалися найближчою до нас “Дитиною”. Якщо хтось справді захворів, і терміново треба потрапити на прийом на сусідню вулицю, то 300 гривень – адекватна ціна за оперативність. Але якщо дитині потрібна щорічна довідка до школи 086, то ось так одразу викласти 900 гривень, якось не дуже… І тут я згадала про медичну реформу))

Дзвоню до районної поліклініки, і вже нервую, як колись при дзвінку на 09. Там якщо ти швидко не поставив друге питання, вже гудки. На цьому етапі в реєстратурі – перша несподіванка: ввічливо відповідали на всі питання- і як записатися на прийом, і що потрібно принести. Я кілька разів перепитала, чи “поважають” лікарі та відвідувачі електронний запис. Запевнили, що так!

Лікаря я швидко знайшла на сайті helsi.me і записалася на прийом. Для цього під рукою треба мати свідоцтво про народження дитини і свій телефон, на який прийде код. Для самого візиту, щоб укласти декларацію, треба мати паспорт матері (батька), ідентифікаційний код дорослого і свідоцтво про народження дитини. Із мінусів електронної черги в нашій полікліниці- це переважно перша половина дня, а пізніший час – жива черга. Тому з різними дітьми я ходила в різні дні, але щоб тільки за попереднім записом.

Потрапили ми обидва рази в наш час, плюс мінус 5 хвилин. Батьки були між собою здебільшого ввічливі, але є і такі мами, які намагаються “проскочити”.

-Ой, ми не записані, але просто треба дитині в садочок папірець підписати.
-Занесіть мені документи – каже медсестра, – я подивлюся, що це, тільки без дитини.
-Ой, вона в мене ТАК кашляє, її обов’язково треба послухати.
-Ну тоді сидіть і чекайте, коли буде прийом не за записом!

І в цьому місці я вже заповажала медсестру одразу, як пізніше її ставлення і уважність. Щодо лікаря – спокійна, уважна як фахівець. Трохи не вистачає “сервісу”. За всі роки відвідин приватних закладів, я звикла, що з пацієнтами вітаються, ну типу, раді бачити, і що для мене важливо, намагаються, навіть якщо не дуже володіють, розмовляти з дітьми їхньою рідною мовою. Тут в цьому плані – російсьмовна “стіна”.

Загалом, ми витратили на кожен з двох візитів по 20 хвилин, мінімум нервів і 0 гривень. Все не так страшно. Три декларації сховала в папочку з документами.

Марічка Падалко