“Прощавай, дорогенька, далі як-небуть сама” – сповідь чоловіка “недотепи-невдахи”
У мене сьогодні свято: я зібрав всі свої речі, завантажив у машину і поїхав на нову квартиру. А подруга залишилася в старій. Ну ні, я не нелюд, я заплатив за півроку вперед. А далі – сама. Як хочеш, так і крутись, ти ж розумна. І роботяща, що-небудь вигадаєш. А я дурень – все роблю не те і не так.
Дорога, я зважився нарешті позбавити тебе від такого недотепа. Тепер тобі не потрібно турбуватися, що б такого приготувати мені на вечерю – їж свою чудову смажену картоплю сама, тільки пам’ятай, люба моя, що перевертати її потрібно постійно, поки смажиш, а не тільки тоді, коли від диму на кухні очі виїдає.
Але тепер необхідність готувати вечерю не змусить тебе відриватися від твоїх улюблених салонів краси і соляріїв – засмагай хоч до стану сушеної вобли! З грошима теж як-небудь сама, у тебе ж мільйон ідей в голові, реалізуй хоч одну. Може, для початку влаштуйся на роботу, хоч на якусь.
Так, я чув цю пісню: даремна втрата часу, грошей не вистачить навіть на оплату оренди квартири, яку ми знімали, а зайнята будеш весь день, ніхто навіть їсти не приготує і в квартирі не прибере. Так ось, я звільняю тебе від цієї непосильної трудової повинності, не потрібно мені готувати їсти і прибирати за мною.
Слава богу, я втік від тебе, поки у нас не настали справжні труднощі, коли твої батьки нам би обов’язково допомогли. А так, всі п’ять років, поки ми були разом, якимось незбагненним чином ми примудрялися вижити на одну тільки мою зарплату, іноді мої батьки допомагали. Так, звичайно, я анітрохи не сумнівався, що якби настали важкі часи, то ми негайно відчули б могутній фінансовий план Маршала від твоїх предків.
А так, без катастроф, всі п’ять років животіли на мою зарплату – хіба це життя? Яка несправедливість відпочивати щоліта в цій дірі – Чорногорії, коли твої подруги відпочивають на Лазурному березі або в Іспанії на Канарах. А може, варто подруг собі простіше вибирати? І взагалі, як в народі кажуть: «по одягу протягувати ніжки?»
Ну так, це все я винен, зі своєю дурною, непрестижною, безперспективною, брудною роботою. Хіба можна сказати в пристойному суспільстві, що у тебе чоловік (нехай і цивільний) – токар-фрезерувальник. Дорогенька, ти вільна. Я більше не заважаю тобі будувати твоє щасливе майбутнє.
Автор: Ігор