18 лютого 1668 року, рівно 350 років тому, правитель з ласки Царя підмосковської України Іван Брюховецький, резиденція якого була в Гадячі (тепер Полтавської обл.) звернувся до Євсєя Оґарьова, воєводи московської залоги, що стояла в місті, з пропозицією йти собі геть у Московщину разом із залогою, поки жив.Оґарьову нічого не лишалося, як підкоритися, позаяк залога була невеликою (200 стрєльцов) і подолати гадяцьке козацтво вона не мала жодних шансів. Проте, коли стрєльци виходили з міста, озлоблений на мокселів народ напав на них і майже всіх перебив. Самого ж воєводу Іван Брюховецький врятував від розправи і посадив під варту.

Події в Гадячі були лише епізодом в серії подібних подій, що відбувалися тоді по всіх містах підмосковської України, в яких стояли московські залоги. Введено їх було за згодою самого Брюховецького, який, поїхавши восени 1665 року до Москви, підписав з тамтешнім урядом кабальні умови стосунків з нею, отримавши в обмін на це титул боярина й дівку боярського роду в дружини. У міста земель, відколотих Брюховецьким від Війська Запорозького, зайшли московські війська загальною чисельністю до 12 тисяч. Реакція українців не забарилася. 1666 року спалахнуло повстання у Переяславському полку, яке було придушене московськими військами. Але нахабна поведінка мокселів, які поводилися як завойовники, продовжувала збільшувати напруження в суспільстві.

Тим часом Москва й Варшава на початку 1667 р. поділили в Андрусові Україну між собою, ігноруючи той факт, що на захід від Дніпра продовжувала існувати незалежна держава Війська Запорозького зі столицею в Чигирині. Це спричинило похід Гетьмана Петра Дорошенка на Польщу восени 1667 р., внаслідок якого він змусив Варшаву визнати суверенітет Війська Запорозького на умовах, підписаних Гетьманом Богданом Хмельницьким 1649 р. у Зборові. Авторитет Петра Дорошенка цим актом дуже зміцнився.
Тож Брюховецький зрозумів, що скоро в нього під ногами запалає й вирішив грати на випередження, самому очоливши повстання проти Москви. 19 січня 1668 р. він зібрав у Гадячі своїх полковників на таємну нараду, яка вирішила 11 лютого повстати й нагнати з України московських воєвод з військами.
Проте дехто не втримався (в Чернігові повстання піднялося 4 лютого), а інші припізнилися. Так, в Новгороді-Сіверському повстання почалося 14 лютого, у Стародубі (тепер у Брянській обл. в Московщині) — 16 лютого.

Досить скоро було знищено московські залоги у Стародубі, Новгороді-Сіверському, Лубнах, Миргороді, Батурині, Глухові, Прилуках. Деяких воєвод було вбито, деяких забрано в полон. У Чернігові, Ніжині, Переяславі й Острі воєводи позамикалися в місцевих замках і сиділи там в облозі.
Таке то. А нам говорять «переяславська рада». Попросилися й навіки подружилися, мовляв. Трохи не так було, як бачимо.

Джерело