Олег Медведчук

Все частіше зустрічаю думки, що розмовляти українською не обов`язково означає бути патріотом. В обґрунтування наводиться дійсно вагомий приклад про те, що для хлопців на передовій російська зовсім не заважає захищати Україну.

Погоджуюсь з цим і хочу дещо пояснити.

Зброя буває різною.
Військові втрати ворога це «+». Тільки не забувайте, що сучасна Україно-російська війна має назву — ГІБРИДНА. І якщо Московія витрачає масу ресурсу для пропаганди того, що нібито українська мова — «малоросійськоє нарєчіє», то це означає, що ворог хоче закласти в мозок руйнівну ідеологію
— «України, як Держави не існує».

Тому треба боротися з противником щоб добиватися «+» і на ідеологічному фронті.
І наша мова в цьому є зброєю. А як тлумачить військовий Статут, —
воїн повинен дбати про свою зброю та удосконалювати навички в її застосуванні.

Таким чином, стає вкрай актуальним синоним:
розмовляти українською — завдавати шкоди російському агресору.

Власний приклад:
Я народився в родині військового і коли, за радянських часів батька перевели в Україну був вже в старшому класі. За правилами мене звільнили від вивчення української, радянська імперія дбала про своє майбутнє.
Офіцером я став в 1993 -му, коли Україна стала самостійною державою. Українську, як ділову мову опанував швидко, хоча поза службою розмовляв російською — як більшість. З початком війни принципово відмовився від діалекту мокшів.
А як інакше?
По-перше: РФ ввела війська в Україну для «защіти рускоговорящєго насєлєнія». Тобто окупаційна логіка не для мене і одного солдата можна повертати в «країну скрєпів»;
По-друге: російською розмовляє ворог, що «вмивається» кров’ю українців і захоплює мою землю.

Сподіваюся, що переконав.
Говоріть українською!

Джерело