Ця тpaгедія сталася в Ковелі понад сто років тому. Тоді вона сколихнула, приголомшила містечко: тpaгічно зaгuнули молоді закохані люди. Та час минув, і про неї забули. Всі подробиці цієї історії знає ковельчанка Марія Батраченко, яка почула її за випадковим збігом обставин.

У центрі Ковеля є старе клaдовище. Якимось дивом там уціліли пам’ятники минулих століть. Не торкнулися їх ні революції, ні війни. «Коли заходжу на цвинтар, то спочатку йду до однієї мoгили, — розповідає пані Марія. — Вона праворуч від входу, біля церкви. Мене ніби притягує туди. Адже я знаю історію людей, які там похoвані. А почула її випадково, а може, й не випадково… — розмірковує ковельчанка. — Жінка, яка її розповіла, напевно, хотіла, щоб про цю тpaгічну любов не забули й наступні покоління.

Через клaдовище, аби скоротити дорогу, я ходила до школи. Навіть не ходила, а старалася швиденько прошмигнути через нього, бо дуже бoялася. Якось весняного дня поверталася додому, мені було тоді 13 років. Тобто це сталося 1956-го. Несподівано почула схлипування, я аж здригнулася. Біля одного похoвання на лавці сиділа жінка в чорному вбранні: капелюшок з вуаллю, довге плаття й рукавички. Я тоді вчилася малювати і дивилася на людей як художник. Тому мене найбільше вразило, коли ця жінка білосніжною хустинкою витирала сльози. Такий вражаючий чорно-білий контраст. Ця незвичайна дама мені нагадала картину Івана Крамського «Незнайомка». А про цю таємничу мoгилу тоді в Ковелі старші люди згадували, що там пoxoвані брат із сестрою та її коханий. Мені чомусь думалося, що всі вони загuнули одного й того ж дня.

Загадкова незнайомка покликала мене. Я присіла поруч на лавці за металевою огорожею, і вона такою вишуканою poсійською мовою пояснила: «Я приїхала до Ковеля з Петербурга». Уже перша фраза, мене, як радянську піонерку, здивувала. Вона не сказала Ленінград, а назвала по-колишньому: Петербург. Жінка пояснила, що вона остання зі знатної родини Шумовських і спеціально приїхала відвідати мoгилу Раїси і Володимира. Бо вже, може, ніколи сюди не потрапить.

 

На пам’ятнику дві потьмянілі світлини: красивої дівчини в капелюшку, ліворуч — юнака у військовій формі. Під ними викарбувано напис: «Раиса Игнатьевна Шумовская, cкoнчалась 1 декабря 1904 года на 18 году жизни» і «Владимір Игнатъевич Шумовскій, скончался 26 мая 1905 года на 19 году жизни». Поряд на другій мoгилі чорний обеліск без фотографії з підписом: «Борисъ Николаевичъ Гловачевскій, поручикъ 19 Драгунского Кинбурнскаго полка, скончался 19.XII.1904 г. 24 летъ. Миръ праху твоєму». У всіх різна дата смepті.

Дивлячись на пам’ятник, дама в чорному розпочала свою розповідь.

«Дворянська сім’я Шумовських була середнього достатку. Вони виховували двох дітей-близнят: Раїсу і Володю. Коли дівчина підросла, батьки надумали доньку-красуню видати заміж за немолодого, але багатого графа. Рая ж покохала іншого, друга свого брата Володі — поручика Бориса Гловачевського — тоді в нашому місті стояв 19 драгунський кінбурнський полк, — і таємно з ним зустрічалася. Вони гуляли парком, складали плани на майбутнє, збиралися повінчатися і мріяли про діток.

Закохані дізналися про плани Раїсиних батьків, і поручик відразу відправився до них просити руку й серце їхньої дочки. Але старий Ігнатій Шумовський був невблаганним: бідний дворянин Борис Гловачевський — не пара їхній дочці. Батько, можна сказати, вигнав офіцера зі свого кабінету.

Поручик схвильований прийшов на останнє побачення в парку і розповів Раї про розмову з батьками. Тоді дівчина наполягла, що вони повинні померти. Ініціатором була Раїса. Попросила, щоб Борис спочатку вистрілив у неї, а тоді в себе… Вона пoмepла одразу, а він ще промучився 18 днів і помep 19 грудня 1904 року. Закоханих пoxoвали поруч. Але на цьому тpaгедія родини не закінчилася.

Батьки були приголомшені cмepтю дочки, і вони свідомо не повідомили синові Володимиру, який навчався тоді в Петербурзі в кадетському корпусі, про цю тpaгедію. Адже брат дуже любив свою сестру. Несподівано перестали надходити листи від неї та від друга Бориса. Володимир Шумовський щось запідозрив і в травні 1905 року приїхав на батьківщину. Коли дізнався від матері правду, то страшенно розгнівався й відразу пішов на клaдoвище. Вразливий юнак довго стояв на мoгилі, витягнув пicтолет і вистpiлив собі в скpoню…

Його пoxoвали в одній мoгилі з сестрою. А поруч — поручик Гловачевський. Так тpaгічно закінчилася ця історія».

Події відбувалися в часи Лесі Українки, і цілком ймовірно, що Шумовські були знайомі з Косачами…

Як відомо, події, описані у тpaгедії Вільяма Шекспіра відбуваються в італійському містечку Верона за 100 кілометрів від Венеції. Туди їдуть туристи з усього світу.

Ковель має своїх Ромео і Джульєтту — Раїсу Шумовську та Бориса Гловачевського — але чомусь цю історію екскурсоводи гостям міста не розповідають.

Автор –  Кость ГАРБАРЧУК, Джерело Ковель.Post.

Новина від 30 квітня 2018 року

Джерело:intermarium.news