Сиджу в машині, чекаю знайомого. Підходить хлопчик років 10-12 в руках пляшка і ганчірка.

– Шановний, вам колеса помити в авто? Скільки дасте, стільки дасте, мені просто гроші дуже потрібні.

Подивився, одягнений не багато, але і не як жебрак, порився в кишенях, витягнув 50 грн, простягаю. Не бере.

– Мені просто так гроші не потрібні! Я не жебрак! – ображено каже хлопчик і відвертається йти. Кличу назад.

– Скло мені і фари протри, будь ласка, – вже дивлюся на нього з повагою.

– Я цієї ганчіркою колеса і диски протираю, вона ваші скло і фари подряпати може.

– Гаразд, – кажу, – витри колеса.

Поки він витирає, питаю про батьків, неохоче, натякаючи на грань клієнт-послуга і нічого особистого, розповідає. Живе з матір’ю. Батько помep півроку тому, а мати зараз захворіла, працювати не може кілька місяців, ось йому і доводиться і на харчування та на ліки заробляти.

 

– Жебракувати не буду! Я здоровий, руки-ноги є. Я чоловік, що можу то і роблю, але гроші заробляти буду. Вдень в школі, ввечері підробляю, іноді в магазині тут допомагаю, сміття виношу або ще що.

Витягаю з кишені 300 грн, простягаю. Знову не бере.

– Це багато! Я нічого такого не зробив, – знову дивує мене хлопчик.

Ледве-ледве вмовляю його взяти ті гроші, запевняючи, що я його працю оцінив в набагато більше. Бере гроші, дякує і йде до іншого авто.

Дивлюся вслід і думаю: Дай Бог здоров’я його матері, жінці, яка виростила і виховала такого Чоловіка! Нехай вона одужує і все у них налагодиться. У дитини має бути дитинство з іграшками в руках, а не ганчіркою для протирання коліс

Джерело:osoblyva.com