Роман Туровець

Миколаївська десантура і танчики 14-ї бригади творять чудеса в Німеччині. Чотири «Aбрамси», чотири БМП «Бредлі», два «Апачі», кілька «Хамерів» і 20 піхотинців «противника» українці вчора відправили на вимушений перекур. Керівництво навчання в розгубленості думає над тим, як змінити сценарій. Адже не секрет, що більшість навчань проходять за сценарієм. Часткові елементи відпрацьовуються реально, але загальний план таки витримується.

Так мало бути і тут. Наш підрозділ увійшов до складу OpForce, або сил спротиву. Зазвичай їхнє завдання – влаштовувати засади, напади і протистояти основним силам. Які, до речі, за чисельністю завжди переважають. Проте організатори навчання не могли передбачити, що українська ротна тактична група не лише вціліє в ході «боїв», а ще й накришить безліч «противника» і навіть вийде в глибокий оперативний тил, де закріпиться. Система лазерної імітації бою неупереджена – якщо зафіксовано ураження, значить стій і кури, ти «загинув», а твоя машина спалена. Наші, які звикли воювати зі справжнім противником, гратися у піддавки не планували – воювати, так воювати.

Уявляю, які очі були у посередників, які фіксували результати «перестрілок». Наші теж понесли «втрати» – один БТР, два танки та 13 військовослужбовців. Але підрозділ завдання перевиконав, а це, за умовами навчання, значить, що наша ротна тактична група наступного дня почне активні дії з того місця, на якому зупинилася. Решта ж «знищених» підрозділів будуть змушені починати з початку.

Слід віддати належне й мудрому керівництву навчання. Раз українці нав’язали нешаблонні дії, воно проявило гнучкість в оцінці гри: окей, найс, якщо виникла нестандартна ситуація, чому б її не використати – вчитися, так вчитися, особливо якщо хтось демонструє майстер-клас з тактики. А повчитися у воїнів воюючої армії у військовому середовищі ніколи не було соромно. Отже, спостерігаємо за розвитком. План на сьогодні – утримувати зайняту позицію і продовжувати драконити противника. Сподіваюся, наші ще не раз змусять нас пишатися ними. Комбат зведеного батальйону OpForce, офіцер армії США, вже в захваті від наших хлопців: «Наступного разу потрібно запросити лише українців, а далі тільки спостерігати за ними».

А зараз коротко про систему MILES. Основа системи – лазерні випромінювачі та датчики, які фіксують влучення лазерного променя. Випромінювачі кріпляться на стволах зброї, будь то автомат чи танк. Випромінювання ініціюється холостим пострілом. Це означає, що на точність лазерного пострілу впливають і віддача, і точність наведення, і положення зброї. Промінь несе в собі інформацію про тип зброї, з якої робиться постріл. Датчики, які чіпляються на військовослужбовця чи техніку, враховують тип зброї, з якої здійснено постріл, а по силі засвітлення цілі – дальність і кут влучання. Так формуються результати: «загибель», «поранення», «пошкодження», «підбиття» чи взагалі відсутність шкоди.

Все реалістично – кулемет проти танку безсилий, хоча випромінювачі будуть однакові. Якщо фіксується влучання, пищалка видає сигнал, а на моніторчику виводиться результат пострілу. А далі ти або викликаєш медика чи технічку, або сидиш до кінця бою, тому що ти «200-тий». За таких умов відпадає охота надто висуватися з-за укриття, а бій максимально наближається до реального. Та, як бачимо, для наших це вже звична справа, кількість відправленої в «утиль» техніки противника – яскраве тому свідчення.

Як висновок посту – скептикам потужності нашої армії варто задуматися. Потужність армії визначається не лише наявністю модернової техніки, а й станом підготовки командирів і солдатів, а ще – готовністю до ведення бою. І тут наші сьогодні були кращими.

Джерело